Девід Герберт Лоуренс написав цю книжку майже сто років тому і опублікував накладом в 1 000 примірників, які розповсюдилися за підпискою. Penguin Books насмілилися опублікувати її лиш через 45 років. Сьогодні вона – основа однієї із адаптацій ВВС, а ще у 1960 стала об’єктом судового позову у Великій Британії. Я ж довідалася про неї з переліку книжок, рекомендованих до прочитання Андруховичем (неодмінно в перекладі Соломії Павличко!) і згадувала про неї років зо 5, доки Старий Лев не зайнявся перевиданням, яке чудово доповнили ілюстрації “Аґрафки” (виконані вугільним олівцем, адже дія роману розгортається навколо вугільних шахт).
“Коханець Леді Чатерлей” – це “книга, що змусить вас почервоніти”, писали після першого її видання. Якщо коротко про сюжет: історія пристрасті між дорослою жінкою-аристократкою та лісником її чоловіка, представником робочого класу. Цілком неприйнятний сюжет на той час, хоча схожу ситуацію сьогодні теж би не вітали.
Роман, попри все, вважають витвором мистецтва. “Класичний красиво написаний твір, що розкриває теми капіталізації, соціалізму та стосунків тіла й розуму.” Як на мене, то головна його вага якраз не в доволі банальних думках про соціалізм, а в тім, що він – про бажання справжнього життя, яке стараються притрусити блискітками, щоб було “як в людей”. Це як добре скласти ЗНО і піти на небажаний міжнар, замість вивчати славістику й перекладати Шимборську – і тисяча схожих прикладів сюди ж.
Penguin опублікували повну редакцію роману 1960 року, через 20 років після смерті Лоуренса. За 3 шилінги та 6 пенсів кожен охочий міг придбати “Коханця”. Компанія майже одразу отримала судові повістки згідно Акту 1959 року про непристойні публікації. Цей закон визначав, що будь-який контент, який ніс загрозу публічній моралі, спричиняв кримінальну відповідальність видавця – аж до ув’язнення. Засновник та директор Penguin Аллен Лейн знав, на що йшов, адже закон передбачав звільнення від відповідальності за умови, якщо видавець доведе: існує виправданий та відповідний суспільний інтерес у тім, щоб твір опублікували. Саме це доводили юристи Penguin в суді.
Суд тривав 6 днів. Захист зібрав 35 осіб, готових свідчити щодо суспільної ваги роману. Серед них був навіть єпископ Вулвіцький, який описав Лоуренсів роман так: “описи сексуальних стосунків не можуть бути відкинуті за межі контексту його цілісної та справді приголомшливої чуттєвості до краси та цінності природних стосунків”. Слова єпископа потрактували як рекомендацію християнської книжки!
Обвинувачення не мали що сказати у відповідь – виглядали старомодно й непереконливо. Після трьох місяців формальностей Penguin придумали слоган “Тепер ви можете її прочитати” – і продали понад 3 мільйони копій у Великій Британії. Так “Коханець” із низької літератури легально став складовою великої літератури, яку кожному варто знати. А ще цей кейс – крок британського суспільства назустріч культурній свободі та свободі слова.
Хоч Лоуренс і не застав суду, Британія не надто його леліяла і за життя. Він був непридатний для служби у війську, не зміг піти на Першу світову, у перших романах зневажливо відгукувався про війну, ще й одружився з німкенею. Лоуренсу довелося емігрувати, “Коханця” він писав у Італії, де невдовзі й помер від сухот.
Українською роман переклала Соломія Павличко, у 1999 видала у своєму видавництві “Основи”. Іздрик написав есей “У пошуках коханця леді Чаттерлей”, де специфічно описав своє ставлення до фемінізму в Україні й сказав таке: “Видається мені, що і в осяжному дослідженні Соломії Павличко «Дискурс модернізму в українській літературі» і в її блискучій есеїстиці існує одна наскрізна тема — пошук серед українських класиків «справжнього чоловіка», не Лоуренса навіть, роман якого наша героїня так вдало переклала, а самого коханця леді Чаттерлей. Однак пошук цей не приносить, принаймні поки що, нічого, крім розчарування. Куди не кинь оком — суцільна невротичність, ідейні хитання, сибаритство, інфантильність і, даруйте на слові, — фемінізація.” Що цікаво, головна героїня — на перший погляд, аж ніяк не феміністка, та це її мало турбує. З іншого боку, вона робить все, щоб могти вільно розпоряджатися своїм життям, тілом, обирати простір та людей навколо себе — чи не це становить елемент боротьби за рівні права?
Не те щоб я солідаризувалася з Іздриком чи шукала мотиви перекладу Павличко — але думка цікава. І роман точно раджу — щоб отримати задоволення від мови Соломії та доповнити книжкову полицю прегарним виданням.
Book&Breakfast 